Артур Біленко вже вісім місяців знову працює в шахтоуправлінні «Покровське». До цього, з початку повномасштабного вторгнення, він воював за Батьківщину і кожного з нас. Пережив бойові дії і кілька місяців полону з постійними допитами та знущаннями. Своїми спогадами про страшний період життя Артур Біленко поділився зі знімальною групою телекомпанії «Орбіта».
«Навіть не знаю, як це передати словами. У те, що агресор на нас напав, я до останнього не вірив. А потім мені дали повістку, і я пішов захищати нашу Батьківщину», – згадує електрослюсар підземний дільниці ШТ-10 ПРАТ «ШУ «Покровське» Артур Біленко про початок повномасштабного вторгнення.
6 березня 2022 року Артур вже був у своїй військовій частині, а через три тижні – на фронтовій позиції.
«Складно було, що ти знаходишся не в теплому ліжку, а в сирій землі у морози. Важко було освоїтися, що ти маєш бути, як природа, наче дика тварина. Ти просто в полі, і ти розумієш, що маєш ще ворога не підпустити, ворог поряд», – розповідає Артур Біленко.
Поруч з ним воювали вчорашні шахтарі та водії, жителі Покровська, сусіднього Мирнограда або рідної Новогродівки.
«Добре, що хлопці всі з нашого краю були в нашій роті, і ми один за одного були як брат за брата», – розповів пан Артур.
Кожного дня він намагається телефонувати побратимам, допомагати, чим може. З ними він кожен день проживав, як ціле життя.
«Важко втрачати побратимів – дуже важко. Ми з ними зронилися, як сім’я. Важко, коли тобі телефонують та кажуть: «Брат наш помер». І нічого ми з цим не можемо зробити», – розповідає Артур.
Після трьох місяців боїв він потрапив у полон. Артур побував у кількох тюрмах, а потім потрапив у Оленівку. У його двоповерховому бараку було 380 військовополонених.
«В Оленівці було дуже важко. Коли ми приїхали, ще не було полонених з «Азовсталі». Годували тричі на день – давали мало, але хоча б три рази. Коли вийшли з «Азовсталі», їх всіх привезли до Оленівки, і в Оленівці стало дуже багато людей. Ця зона не була підготовлена для такої кількості – просто дуже багато. Якщо тебе за день один раз погодують – це дуже гарно. Умов там не було: спали хто на чому. Хто був трьохсотий, у них були ліжка, ну а решта… Не кожному ліжко дісталось, це була просто розкіш. Я вже не кажу про матрац», – згадує Артур Біленко.
Його постійно водили на допити: з відбитками пальців, пробами ДНК, питаннями, чому пішов воювати.
«Вони настільки зомбовані, що не розуміють, що це вони прийшли на нашу землю, що я до них додому не приходив. Вони цього не розуміють: «Ми вас прийшли захищати». Від кого тільки захищати…» – каже Артур.
В полоні Артур Біленко пробув шість з половиною місяців. Потім був обмін – причому ніхто не здогадувався, що їх везуть не в чергову тюрму чи на допит.
«Були зав'язані очі та руки. Потім, коли розв'язали очі і ми приїхали, було незрозуміло, не вірилося. Навіть коли перейшов на нашу сторону, сів у автобус, і мене повезли, я не вірив, що мене обміняли. Просто не вірив. Це був настільки щасливий момент – я ще не був такий щасливий ніколи в житті», – згадує Артур Біленко.
В полоні Артур схуднув на сорок кілограмів.
«Ми приїхали в госпіталь, і нам дали український борщ, картоплю з м'ясною котлетою. Воно просто все зайшло, як у суху землю», – розповів пан Артур.
Після місяця реабілітації він побував у відпустці і знову відправився на фронт. Через півроку в мами погіршився стан здоров’я, і Артура Біленка комісували. Чоловік повернувся працювати в шахтоуправління «Покровське», де за ним збереглось робоче місце, і вже вісім місяців намагається жити мирним життям.
«2022-й та частина 2023 року – це дуже страшний період в житті. Це біль, страшний біль. Ти, коли знаходишся в домашній обстановці, хочеш про це просто забути і ніколи до цього не повертатися. Ти розумієш, що це пройдений етап, це прожите життя, і ти його не викинеш. Я вже це пережив. Я вже не там, я вже тут, я з сім'єю. І це рятує», – зізнається Артур.
Детальніше – в сюжеті ТК «Орбіта».
Раніше Pokrovsk.news повідомляв, що військовий Олександр Лашко після звільнення в запас знову став частиною трудового колективу ШУ «Покровське».
