Олександр Лашко – один із представників трудового колективу шахтоуправління «Покровське», який повернувся на роботу після служби в лавах Збройних Сил України. Олександра мобілізували в березні 2022 року. Він пройшов Лисичанськ і Мар’їнку, вивозив з поля бою поранених бійців, врятував десятки життів, вважався безвісти зниклим та отримав контузію. А зараз знову працює на рідному підприємстві – гірником очисного забою дільниці МДО-1. Про свій бойовий шлях Олександр розповів журналістам ТК «Орбіта».

Зараз Олександр Лашко з дружиною і маленькою донечкою прогулюється парком Покровська. А майже два роки тому життя стало іншим для всіх українців, і зокрема для нього.

«2 березня поїхав до військкомату, 4-го призвали. Відразу були в Мар'їнці, потім під Лисичанськом», – розповів Олександр Лашко.

Мар’їнка, яку ворог нещадно штурмував, стала місцем його першого бойового хрещення. Олександр – шахтар, і ніколи не працював в тепличних умовах. Важка гірницька праця допомогла бути сильним також на фронті.

«Там, як приїхали, ті, хто служив – окремо, хто не служив – окремо. Я не служив, тож окремо став. Тоді кажуть: «Водії». – «Ну, я водій». – «Ну все, йди до медиків», – згадує Олександр Лашко.

На своїй автівці він вивозив поранених побратимів з позицій, врятував десятки життів наших бійців. Доводилось і по мінному полю їхати, і виїжджати на позиції під час бою. Олександр каже: командир завжди брав його туди, де було найгарячіше.

Олександр – майстер зупиняти кровотечу. Тепер він носить з собою в шахту турнікет: раптом щось з кимось станеться.

У Олександра Лашка дві бойові нагороди. Він скромно каже, що їх просто дали, за що – не знає, бо нічого такого героїчного він не робив.

Олександр зазначає, що за місяці служби на «нулі» став більш холоднокровним. Був випадок, коли танк відпрацював поруч, і Олександра засипало в окопі, він отримав контузію. Було і таке, що в бригаді його вже вважали зниклим безвісти.

«Був у списках зниклих безвісти – 4 дні не було на зв'язку. Це ми були під Новооленівкою. Вийшли, нормально. Знайшли – вже під Кураховим. Відступили туди – 18 кілометрів пішки», – розповів Олександр.

Увесь цей час його рідні не знаходили собі місця.

«Хлопці були із Черкас – не пам'ятаю, яка бригада, вони вже два тижні там перебували. І ніхто не міг додзвонитися. А я дружині додзвонився. Вони набігли, продиктували номери телефонів: «Зателефонуй дружинам, що живі-здорові», – згадує Олександр Лашко.

Олександр каже, що йому сниться війна, він постійно думає про побратимів. А дружина Ольга зізналася, що щаслива мати такого чоловіка, як він.

«Я просто його люблю, і все. Я не бачу в ньому недоліків. Він і був для мене героєм, а зараз ще більше», – каже Ольга Лашко.

У Ольги зараз на фронті старший син, а Олександра минулого року звільнили в запас. Він батько трьох дітей, тому зараз працює в шахтоуправлінні «Покровське». Каже: якби не Ольга з Діаною, він би не повернувся до мирної професії.

Детальніше – в сюжеті ТК «Орбіта».