28 червня 1996 року, о 9 годині 18 хвилин, після майже доби безперервної роботи, Верховна Рада прийняла і ввела в дію Конституцію України. Цій доленосній події передували 6 років наполегливої і важкої праці, консультацій, криз і домовленостей, пише Укрінформ.

Новітній конституційний процес розпочався одразу ж після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України» - вже у жовтні була створена Конституційна комісія. Після розпаду СРСР і набуття Україною незалежності у 1991 році стало зрозуміло, що розбудова правової системи в незалежній державі повинна здійснюватися на власній основі – оглядатися ні на кого. Між 1991-1996 років комісіями, окремо створеними Верховною Радою та президентом, було складено декілька проектів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися і доопрацьовувалися. Найгостріші протиріччя викликали питання розподілу влади і власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. Ліві сили схилялися в бік применшення ролі президентської влади, приватновласницьких відносин, за надання однакового статусу українській та російській мовам і збереження автономного статусу Криму. Праві, в яких об’єдналися представники «партії влади», підприємницькі кола та депутати національної культурно-мовної орієнтації, виступали за сильну президентську вертикаль, гарантування всієї повноти приватновласницьких прав, панування української мови та ліквідацію автономії Криму. Тим часом в країні діяла Конституція УРСР 1978 року з деякими змінами.

У ніч на 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України. Документ отримав підтримку двох третин депутатського корпусу (315 народних депутатів). У ньому визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою а складі України. А загалом, за тоненькою брошурою, якою Конституція України – сторіччя народної законотворчості. Тут можна згадати і «Руську правду» доби Київської Русі, і козацькі та гетьманські конституції, включно з Конституцією Пилипа Орлика – однією з найперших на європейських теренах, і Конституцію Української Держави 1918 року.

Від початку прийняття, нинішній Основний Закон України змінювався кілька разів. Прикметно, що в Конституції України 1996 року передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності держави, то Конституція України, згідно зі статтею 157 і взагалі не може бути змінена.