За приблизними підрахунками, майже кожен десятий шлюб в Україні є «цивільним». Проте навіть такі відносини захищені законом. Вони фактично породжують не лише особисті, а й майнові правовідносини.
Убезпечити себе від непорозумінь у майбутньому допоможе договір про спільне проживання, інформує Мінюст.
Його можна укласти лише якщо жодна зі сторін не перебуває в зареєстрованому шлюбі і між особами склалися усталені відносини, притаманні подружжю (проживання на одній території, спільне господарство, спільний бюджет та інші).
Нотаріальне посвідчення такого договору не є обов'язковим, однак у Мінюсті радять все ж не обходити нотаріальну процедуру, адже вона має суттєву низку переваг:
- нотаріус при посвідченні договору перевіряє дійсну волю, правоздатність та дієздатність осіб, що унеможливлює визнання його нікчемним;
- нотаріальне посвідчення договору офіційно закріплює право користування майном та правовий режим майна, набутого у період спільного проживання;
- такий договір буде доказом у судовому процесі для закликання до спадкування в четверту чергу.
Які документи необхідно мати для укладення договору
- паспорти сторін;
- ІПНи сторін.
Якою є процедура посвідчення договору
Під час укладення договору про спільне проживання нотаріус:
- установлює осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії;
- з'ясовує, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та наслідки їх вчинення (обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину);
- готує проєкт договору;
- ознайомлює сторони зі змістом договору;
- впевнюється в тому, що зміст договору повністю відповідає дійсним намірам та волі сторін;
- після підписання договору сторонами посвідчує договір та реєструє його в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
У договорі можна «прописати» будь-які незаборонені законодавством умови, наприклад:
- визначити поняття «сторони», «спільне майно», «кошти», «особиста приватна власність»;
- визначити дату початку спільного проживання;
- домовитися про надання права користування особистою приватною власністю;
- правовий режим майна (коштів), набутого(тих) в період спільного проживання, та момент, з якого такий режим виникає;
- домовитися про накладення стягнення на майно (кошти) за зобов’язаннями сторін;
- домовитися про спосіб поділу майна (коштів), придбаного/отриманих у період спільного проживання, у разі припинення фактичних шлюбних відносин;
- домовитися щодо питань, не врегульованих договором;
- домовитися про порядок внесення змін та доповнень до договору;
- кількість примірників договору;
- набрання чинності договором.
У договорі:
- допускається вирішувати питання щодо коштовностей, премій та нагород;
- визначати правовий режим майна, набутого/отриманого в подарунок до початку спільного проживання.
Однак такий договір не може:
- регулювати особисті відносини, а також особисті відносини між особами та дітьми;
- ставити одну зі сторін у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
- зменшувати обсяг прав дитини, народженої під час спільного проживання;
- передбачати передання у власність одній стороні нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.
За кордоном цивільний шлюб має назву «конкубінат» та є досить поширеним явищем серед громадян іноземних держав.
Наприклад, у Франції громадяни подають спільну заяву, в якій зазначають майнові відносини, та договір про сумісне життя в компетентний орган державної реєстрації.
Такий договір мають укласти особи, які є повнолітніми, дієздатними, однієї або різних статей та не перебувають у забороненому ступені спорідненості, шлюбі та не укладали іншого договору про спільне життя.
У Швеції особи мають право укласти правочин щодо режиму їхнього майна, взаємної матеріальної допомоги, солідарної відповідальності за боргами одного з них, забезпечення життєвих потреб та витрат, які відносяться до спільного проживання.
